бути переселенцем - це як жити не своє життя.
це постійно бути поза зоною комфорту та звикати до усього нового. хоч воно й тимчасове.
це не мати власної кімнати.
це не мати власних речей. або мати їх, але десь дуже далеко.
це жити з людьми, з якими тобі не хочеться жити. і постійно домовлятися. і знаходити компроміси. і постійно через це дратуватися.
це витрачати більше ніж заробляти. або дуже впритул. бо у більшості випадків тобі треба купити щось, що коштує дорожче. або у тебе вже є, але за сотні кілометрів. це витрати на людей, яких ти опікуєш, як тут і зараз, так і там, на передовій.
це постійно бути далеко від близьких та друзів. та коханої людини. і постійно відчувати самотність та відсутність людського тепла.
це постійно думати, що ти чогось не знаєш.
це майже не мати власних речей, бо треба ділитися з тими, хто цього потребує.
це постійно жити в телефоні.

це дуже важко.
і дуже набридло.
можна вже мене просто чимось в'їбе, будь ласка?

хочеться написати про щось персональне та особисте.
але чи вистачить мені сил на це?

таке як наче я звикаю жити вдалині від усього.
від жахів.
від нав'язливих думок.
від своїх речей.
від друзів.
від звичок та хобі.
від рідних і близьких.
від дому.

від свого життя.
і мабуть від себе самої.

я просто хочу повернутись додому.
до коханої людини.
до своїх речей.
до всього, що мені дороге.

бляха, ну скільки ж можна, а?
досить.

дуже дивно було вперше за стільки років не отримати поздоровлення з днем народження від дідуся.
він завжди дзвонив одним з найперших. бо завжди прокидався дуже рано.
і дуже боляче, що саме мій день народження став днем, який відміряє рівно півроку з того часу, як його не стало.

десь дуже глибоко в душі вся сім'я з полегшенням перекручує думку, що добре, що він не застав жахіття війни. і що ми мали змогу попрощатися спокійно і як він цього заслуговує. бо невідомо, чи витримав би він цю новину. або що б робили батьки з цією інформацією. чи змушували б їхати його з рідного дому, щоб бути подалі від загрози… можливо так. і перші дні, які й так обернулися у надто важкі і без того, були б ще важчими.
але є як є.

шкодую, що іноді була недостатньо гарною онукою для нього. що могла б робити й більше. і приїжджати частіше.
його хвороба й смерть застали нас настільки неочікувано, що навіть не було часу якось це все переварити, підготувати себе.
та чи можна взагалі до такого підготуватися…
тому знову - є як є.

залишається тільки згадувати все прекрасне, що пов'язане з ним, прокручувати в пам'яті спогади: ті літні вечори у нього в селі, купу ягід на кущах та деревах, полив овочів на городі, сімейні сніданки у дворі, мурчання котів, що сплять на даху під сонцем та звук радіо, що ніколи не затихав.
дякую за всі ці спогади.
дякую за тебе.

привіт, початок серйозної розмови.
привіт те, що я так давно відкладала.

спойлери: може бути дуже боляче.

я не відчуваю ресурсу ні на що.
вже давно.

депресія, це ти?

мабуть мені вкрай необхідно розкласти емоції по поличках.
і спробувати перенести їх в текст.
але трохи згодом.

треба фокусуватися на моменті.
на тут і зараз.
на тому, що необхідно у цю хвилину, а не "колись" та "може".
бо інакше розриває.
розриває від безпорадності. від невпевненості. від невизначеності.

не знаю, коли взагалі ще буде така розкіш, як планувати щось на майбутнє.

як же набагато легше обговорювати чиєсь особисте життя, аніж навести порядок у своєму.
ага.

що ж, п'ятниця тринадцяте, привіт.
і поїхали.

дуже сумно - шукати тепла та підтримки у всіх, окрім свого хлопця, бо там її немає.
або недостатньо.

сьогодні повз Варшаву проїжджали колеги.
неможливо радісно було їх бачити.
перші знайомі обличчя за останні два місяці.
і тільки коли я до них вийшла зрозуміла НАСКІЛЬКИ мені не вистачає людей з минулого життя.
до сліз.

багато разів поривалася щось сюди написати.
про відчуття провини.
про злість та роздратування.
про думки.
мільйони думок.
про те, як далі жити те життя.
про втрати. про війну, розруху та постійний біль.
про застуду і декілька днів ну дуже поганого самопочуття.
про хлопчика з роботи та наш обмін музикою та фільмами.
про тебе звичайно.
про те, що не знаю, як нам бути далі та що мені з тобою робити.

варто почати шукати психолога.
сьогодні криє більше, ніж завжди.

мій любий друже, з тобою хочеться ділитися усім, що відбувається навколо.
давай так буде завжди?