четвертий день в домі батьків, менш ніж за 50 км від лінії фронту. постійні сирени та глухі відголоски ППО. а може і прильотів. хто його знає. я ще не оволоділа мистецтвом розрізняти це все на слух.

привіт, перебої зі світлом.
привіт, тривожні думки.

згадала свій досвід 10-11 жовтня, коли світла не було майже усюди. коли не було сигналу та інтернету.
це найстрашніше - залишитися без засобів зв'язку з рідними та близькими. бути ізольованим від того, що відбувається навколо. ба більше - навіть не знати, чи надворі тривога. може навіть ядерка. а ти сидиш і нічого не чуєш, не розумієш і не знаєш. і просто чекаєш.
страшно мабуть в такі моменти бути наодинці. я рада, що мене ця участь оминула і я була не сама.
і тоді, і на цьому тижні.

але я все ще дуже сумніваюся, що повернутися в Україну було правильним рішенням.
що ж, час покаже.