ми настільки боялись втратити особистість, злитись в єдине ціле, стати цим триклятим та ванільним "ми", що я зовсім перестала відчувати "нас".
є ти.
і є я.
які ніби живуть разом, ділять спільний побут, спільних друзів, серіали та навіть спогади, але ніяк не душевну близькість.
чому так сталося?
півроку сухих розмов. вдаваних хвилювань. поверхневого спілкування. чи так мають виглядати стосунки? чому я раніше не помічала? де ми загубили той зв'язок?

і зараз я не вірю, що у нас є майбутнє.
більше того - у мене немає бажання його шукати.
нехай я буду мрійницею, яка йде в пошуках нереальних ілюзій.
або стервом, яке розбило чиєсь серце через власні примхи.
але я буду живою. я буду відстоювати право на своє щастя.
думаю нам обом треба трохи переглянути свої пріоритети. бо так далі не можна.
вибач.